Администратор не несет ответственности за рекламу на сайте и содержание Гостевой книги. Она предоставляется сервером (компанией uCoz) без участия Администратора. Она часто является неправославной, потому всякий читает ее на свой риск.
1. Христос говорить: "Хто підноситься, буде впокорений, а хто впокоряється, той піднесеться”. Точніший граматичний переклад з грецької дає так: "Хто підносить себе сам, буде упокорений, і також той, хто впокоряє себе сам, буде піднесеним” (Луки 14:11). У іншому місці маємо такий вислів Христа: "Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде” (Луки 18:17). У Отців читаємо, що хто вважатиме інших вищими за себе, той зможе досягнути смирення, і отже, зручно спастися. Тут виникають питання. Їх і розглянемо детальніше. 2. ЧОМУ я маю вважати іншу людину вищою за мене? Чи ДЛЯ ЧОГО я маю вважати іншу людину вищою за мене? Як правильно звучатиме питання? Перше запитуватиме, які підстави у мене є вже зараз вважати інших вищими, а друге запитуватиме, що дасть мені у майбутньому те, що вважатиму інших вищими. Це різні питання. На друге відповідь знайти легше: Христос каже, що таких є Царство Боже. Це означає, що такі угодні Богові, Він буде з ними і в них, а тому вони досягнуть Царства Божого. Але на перше відповісти складно. Воістину складно. Перше питання вимагає грунтовної відповіді вже тепер (і якщо вона ствердна — так, інша людина вища за мене вже тепер — то і підстави мають бути об'єктивними, незалежними від мене), а друге не вимагає такої відповіді, воно просто ставить ціль, мету в майбутньому (може, інша людина не вища за мене, але я, ставлячись до неї так, зможу краще виконувати заповіді, а головне — зможу цінувати і любити її, а ця ціль — важлива принципово). І друге здається, на перший погляд, більш правильною думкою. Адже, якби перше було справедливим, то тоді застосувавши його навпаки, стосовно тієї людини, а не мене, то і вона мала би вважати мене вищим за неї. Тоді це суперечливо логічно (вона вища мене, а я вище її). Може, хтось скаже, що перше можливе тоді, коли я, наприклад, краще вмію щось робити (наприклад, я краще виконую чи намагаюся виконувати певну заповідь), а інша людина — краще вміє робити щось інше (наприклад, виконує чи намагається виконувати іншу заповідь), ніж я. Але тоді тут виникають все ж питання. Як бути зі святими, які, живучи серед інших людей, часто значно більш грішними, ніж вони самі, святі вважали часто їх вищими за себе? І підстави вважати когось кращим — індивідуальні, і різні для кожного окремого випадку. Наприклад, я кращий за цю людину в чомусь, а вона — краща за мене в чомусь, а інші люди — ще в чомусь і т. д. Це не веде до рівності, і не веде до нерівності, це просто різні підходи. Так, хтось може тоді сказати — ця людина краща за мене, бо вона серед мого оточення грає у страйкера, і всі грають, а я не вмію (краще грати у страйкера чи, наприклад, видувати мильні бульбашки більшого розміру, чим іноді можуть хвалитися малі діти, — справа не надто важлива, щоб взагалі говорити серйозно про певні переваги людини), а інша людина може сказати — ця людина краща за мене, бо вона свята, а ще інша скаже — а я, знаєте, кращий за цих обох, бо маю якісь заслуги чи несу подвиг, хоча і грішу, але хто ж без гріха?.. І де тут буде виконання ними всіма (хоча стосовно другої людини не все так просто, може, вона і виконує заповідь) Христової заповіді по суті? А всі вони мислять подібно, виходячи з однієї підстави індивідуальних переваг чи недоліків кожної людини в порівнянні з іншими. І це спосіб мислення сучасних філософів. "Усі ми різні, але всі ми чимось потрібні”. Це правда, але це недостатня підстава для виконання заповіді Христової, тому і не намагався ніхто, наскільки мені відомо, серйозно шукати справжні підстави виконання заповіді вже тепер, справжню сутність заповіді Христової. Є люди, які можуть виправдовувати свої уявні переваги чи недоліки заради самоповаги, знаходячи тисячі причин, підстав і способів обгрунтування, але це далеко не те, про що говорить Христос. Інша спроба відповісти на перше питання спирається на те, що обоє — я і інша людина — ми — люди, а отже, ми в цьому рівні. Але і тут не можна знайти прямої вказівки, чому інша людина з нас двох — вища. Ми — люди, ми — рівні — чому отже, вона вища за мене? Своїми талантами вона вища? Але як тоді бути, наприклад, прославленому таланту і цілком непомітній людині, з першого погляду, цілком непримітної нічим особливим? Чи справді талант тоді не такий високий, як ця непримітна людина? І як тоді до них обох мають ставитися інші люди? Невже їм не шанувати таланту? Шанувати. Може, думаєте, Христос не заповідав цього талановитим і геніальним людям? Але дивіться, Він сказав її саме Апостолам — найбільш духовно обдарованим святим, чому і Церква називається Апостольською... Отже, вона (заповідь) стосується і талановитих, і геніальних тим більше. Що ж тоді? Отже, і це не дає відповіді. Складається враження, що можливо, справжніх об'єктивних підстав вважати інших вищими за себе — немає, що це скоріше спосіб скористатися уявою для того, щоб краще виконати заповіді. Адже, якщо хтось уявлятиме собі, що ось — головний момент його життя — то дії його будуть більш зосередженими і обдуманими, якщо хтось вважатиме, що ось саме ця людина — головна в його житті — то, зрештою, вестиме себе з нею зовсім інакше... Але ж насправді, може, цей момент не такий важливий, як наприклад, той чи інший, а ця людина — може, лише випадкова перехожа, яку ніколи більше не побачиш і не зустрінеш... Хоча, знаєте, кожен момент все ж важливий, все ж — найважливіший, бо він може бути спасительним чи погибельним, бо за кожне слово дамо відповідь перед Господом... Тому щодо моментів, то підстави так вважати є, і це не лише уява... Та і люди — немає ж неважливих людей... Але також тут незрозуміло, чи це дає підстави для такої думки, що в кожному випадку інші люди — вищі за мене (чи за будь-кого іншого, якщо він чи вона спробують розглядати цю заповідь стосовно себе)... Тому стає схожим це все на те, що, все ж, ця заповідь є скоріше способом наблизитися до виконання заповідей, яка не стільки сама по собі є істиною, скільки дає змогу наближатися до неї... Але чи це справді так? Розглянемо глибше. Добре, шукатимемо висоту іншої людини об'єктивно. Але серед моря людей, єдине, що залишається не названим і є об'єктивним — це те, що інша людина є саме ІНШОЮ, що вона — не я, і я — не вона. Може, це і є її перевага наді мною? І може, це і є моя перевага над нею? Але з точки зору богослів'я, те, що вона — інша, означає те, що ми — різні іпостасі, різні особистості. Чи це перевага? Що ж, залишається подумати, скоріше в кожній окремій людині ця заповідь не дасть змоги знайти справжню підставу її виконання. Але тоді, може, така змога буде, якщо розглядати мене і іншу людину разом, а не окремо? Говорити про НАС, а не про мене і про неї окремо. Що ж тоді, чи це дає підстави вважати іншу людину тоді вищою? Нас двоє, і інша людина — вища за мене? Чому? Отже, двоє разом — ми можемо бути кращими, але це ще не підстава іншій людині бути вищою. Але є одна справжня підстава для християн — це Христос. Він говорить: "Де двоє чи троє зібралися в ім'я Моє, там і Я посеред них”. 3. Як на це дивиться Христос, Який умивав ноги учням? Погляньмо на Нього. Він — Бог, Єдиносущний з Отцем і Духом, Який став людиною, єдиносущною з нами, поєднавши в одній Іпостасі (Особистості) два єства незлитно, нероздільно, нерозлучно і незмінно згідно визначення IV Вселенського Собору. Він — Рівний Отцю по Божеству, але рожденний від Нього предвічно, чому і Отець є Причиною Єдинородного Сина. Син Божий смирив Себе і служив людям, віддавши Себе на викуп за багатьох, прийшов послужити, а не щоб Йому служили. Отже, бачимо, що саме у Ньому маємо справжню підставу того, що інша людина — вища за мене. Він — єдиносущний Отцю і Духу, але рожденний від Отця, Який є Його Причиною. Крім того, Він став людиною, єдиносущною нам, подібною нам, крім гріха. Тому у Божому Домобудівництві бачимо у Христі підставу заповіді. Син єдиносущний Отцю і Духу і Рівнославимий з Ним і Духом — так і кожна людина єдиносущна кожній людині; Син рожденний від Отця, так і кожна людина може вважати іншу людину вищою за себе, як Син любить Отця. І не лише єдиносущний Отцю, але і Духу Святому, тому і не тільки іншу людину можу вважати вищою себе, але і для інших людей це добре. І людям Христос служив, щоб і ми служили один одному у Христі. Так, у Христі ця заповідь має свою справжню підставу і основу. Без Христа ж ця заповідь не має своєї підстави, а є лише ціллю. І що ж це була б за ціль, яка здавалася б хорошою, але не мала б справжніх підстав, основи? Чи справді вона хороша була б? Але саме Христос є її основою, Йому ж належить слава і подяка з Отцем і Духом навіки віків. Амінь. 4. Передання говорить про те, що служачи ближньому заради Христа, служиш Йому Самому. Але важливо і бачити, що можна уподібнюватися і Самому Христу, вважаючи інших воістину вищими за себе. І тоді дякувати Отцю через Сина у Святому Дусі в мирі за кожну людину, Їм же належить слава, честь і поклоніння навіки віків. Амінь.
Перевод на русский 1.Христос говорит: “ибо всякий возвышающий сам себя унижен будет, а унижающий себя возвысится”. Более точный грамматический перевод с греческого даёт так: “ибо всякий возвышающий сам себя унижен будет, а унижающий себя будет возвышен” (Луки 14:11). В другом месте имеем такое слово Христово: “Кто не примет Царствия Божия, как дитя, тот не войдет в него” (Луки 18:17). У Отцов читаем, что кто будет считать других высшими и большими себя, тот сможет достигнуть смирения, и посему благоприятно спастись. Здесь возникают вопросы. Их и рассмотрим детальнее. 2.ПОЧЕМУ мне следует считать другого человека высшим за меня? Или ДЛЯ ЧЕГО мне следует считать другого человека высшим за меня? Как правильно будет звучать вопрос? Первый будет спрашивать, какие основания есть у меня уже сейчас считать других высшими, а второе будет спрашивать, что даст мне в будущем то, что буду считать других высшими. Это различные вопросы. На второй ответ найти легче. Христос говорит, что таковых есть Царство Божье. Это означает, что таковые угодны Богу. Он будет с ними и в них, а потому они достигнут Царствия Божьего. Но на первый ответить сложно. Воистину сложно. Первый вопрос нуждается в основательном ответе уже теперь (и если ответ утвердительный – да, другой человек выше меня уже теперь – то и основания должны быть объективными, независимыми от меня), а второй не нуждается в таком ответе, он просто ставит цель в будущем (возможно, другой человек не выше меня, но я, относясь к нему так, смогу лучше исполнять заповеди, а главное – смогу ценить и возлюбить его согласно заповеди, а эта цель важна принципиально). И второй кажется, на первый взгляд, более правильным ходом мысли. Ведь, если бы первое было бы справедливым, то тогда, применив его наоборот, относительно того человека, а не меня, то и ему следует считать меня выше его. Тогда это противоречиво логически (он выше меня, а я выше его). Возможно, кто-либо скажет, что первое возможно тогда, когда я, например, лучше умею что-либо делать (например, я лучше исполняю или стараюсь исполнять некоторую заповедь), чем я. Но тогда здесь возникают всё же вопросы. Как быть со святыми, которые, живя среди других людей, часто значительно более грешными, чем они сами, святые считали их выше себя? И основания считать кого-либо высшим лучше – индивидуальны, и разные в каждом отдельном случае. Например, я лучший этого человека в чем-либо, а он – лучше меня в чем-либо ином, а другие люди – ещё в чем-либо и т. д. Это не ведёт к равенству, и не ведёт к неравенству, это просто разные подходы. Так, кто-либо может тогда сказать – этот человек лучше меня, потому что он среди моего окружения играет в страйкера, а также и другие играют, а я не умею (лучше играть в страйкера или, например, выдувать мыльные пузыри большего размера, чем иногда могут хвалиться маленькие дети, – дело не слишком важное, чтобы вообще говорить серьйозно о некоторых преимуществах человека), а другой человек может сказать – этот человек лучше меня, потому что он святой, а ещё иной скажет – а я, знаете ли, лучше их обоих, потому что имею какие-то заслуги или несу подвиг, хотя и грешу, но кто же без греха?.. И где здесь будет исполнение ими всеми (хотя относительно второго человека не всё так просто, может, он и исполняет заповедь) Христовой заповеди по существу? А все они мыслят подобно, исходя из одного и того же основания индивидуальных преимуществ или недостатков каждого человека в сравнении с другими. И это способ мышления многих современных философов. «Все мы разные, но все мы чем-либо нужны». Это правда, но это совершенно недостаточное основание для исполнения заповеди Христовой, потому и не старался никто, насколько мне известно, серьйозно искать настоящие основания исполнения заповеди уже теперь, настоящее содержание заповеди Христовой. Есть люди, которые могут оправдывать свои воображаемые преимущества или недостатки ради самоуважения, находя тысячи причин, способов обоснования, но это далеко не то, о чём говорит Христос. Иная попытка ответить на первый вопрос основывается на том, что обое – я и другой человек – мы – люди, а потому мы в этом равны. Но и здесь нельзя найти прямого указания, почему другой человек среди нас двоих – выше. Мы – люди, мы – равные – почему, значит, он выше меня? Своими талантами выше? Но как тогда быть, например, прославленному таланту и целиком неприметному ничем особенным человеку? Действительно ли талант тогда не так высок, как этот неприметный человек? И как тогда к ним обоим должны относиться другие люди? Неужели им не почитать талант? Почитать. Может, думаете, Христос не заповедал этого талантливым и гениальным людям? Но посмотрите, Он сказал её именно Апостолам – наиболее духовно одарённым святым, почему и Церковь называется Апостольской... итак, она (заповедь) относится и к талантливым, и к гениальным людям тем более. Что же тогда? Итак, и это не даёт ответа. (Продолжение перевода следует далее...)
(Продолжение перевода) Складывается впечатление, что, возможно, настоящих объективных оснований считать других выше себя – нет, что это скорее способ воспользоваться воображением для того, чтобы лучше исполнить заповеди. Ведь, если кто-либо будет воображать себе, что вот – главный момент жизни – то действия будут более сосредоточенными и осмысленными, если Вы будете считать, что вот именно этот человек – главный в Вашей жизни – то, в конце концов, будете вести себя с ним совершенно иначе... Но на самом деле, возможно, этот момент не настолько важен, как, например, тот или иной, а вот этот человек в Вашей жизни – возможно, лишь случайный прохожий, которого Вы никогда более не увидите и не встретите... Хотя, знаете, каждый момент всё же важен, всё же — самый важный, потому что он может быть спасительным или погибельным, потому что за каждое слово дадим ответ перед Господом... Потому относительно моментов, то основания так считать есть, и это не одно лишь воображение... Да и люди – нет же неважных людей... Но также здесь неясно, даёт ли все это основания для такой мысли, что в каждом случае другие люди – выше меня (или кого-либо иного, если он или она попробуют рассматривать эту заповедь относительно себя)... Потому здесь всё это становится похожим на то, что, всё же, эта заповедь является скорее лишь способом приблизиться к исполнению заповедей, которая не столько сама по себе является истиной, сколько даёт возможность приближаться к ней... Но действительно ли это так? Рассмотрим глубже. Хорошо, будем искать высоту иного человека объективно. Но среди моря людей, единственное, что остаётся не названным и является объективным – это то, что другой человек является именно ДРУГИМ, что он – не я, и я – не он. Возможно, это и есть его преимущество передо мной? И может, это и есть моё преимущество над ним? Но с точки зрения богословия, то, что он – другой, означает лишь то, что мы – разные ипостаси, разные личности. Разве это преимущество? Что же, остаётся подумать, скорее в каждом отдельном человеке эта заповедь не даёт возможности найти настоящие основания её исполнения. Но тогда, возможно, такая возможность будет, если рассматривать меня и другого человека вместе, а не по отдельности? Говорить о НАС, а не о мне и о нём в отдельности. Что же, даёт ли это основания считать другого человека выше меня? Нас двое, и другой человек – выше меня? Почему? Итак, двое вместе – мы можем быть лучше, но это ещё не основание другому человеку быть выше. Но есть одно настоящее основание для христиан – это Христос. Он говорит: «Где двое или трое собрались во имя Мое, там и Я посреди них».
(Окончание перевода) 3.Как на это смотрит Христос, Который умывал ноги ученикам? Посмотрим на Него. Он – Бог, Эдиносущный Отцу и Духу, Который стал человеком, единосущным с нами, соединив в Одной Ипостаси (Личности) два естества неслитно, нераздельно, неразлучно и неизменно согласно томоса (определения) IV Вселенского Собора. Он Един с Отцем по Божеству, но рождён от Него предвечно, почему и Отец является Причиной Единородного Сына. Сын Божий смирил Себя и служил людям, отдав Себя на выкуп за многих, пришёл послужить, а не чтобы Ему служили. Итак, видим, что именно в Нём имеем настояшее основание того, что другой человек – выше меня. Он – Единосущен Отцу и Духу, но рождён от Отца, Который является Его Причиной. Кроме того, Он стал человеком, во всём подобном нам, кроме греха. Потому в Божьем Домостроительстве видим во Христе основание заповеди. Сын единосущен Отцу и Духу и равнославимый с Ними – так и каждый человек может считать другого человека выше себя, как Сын любит Отца. И не только единосущный Отцу, но и Духу Святому, потому и не только другого человека можно считать выше себя, но и для других людей это хорошо. И людям Христос служил, чтобы и мы служили друг другу во Христе. Так, во Христе эта заповедь имеет своё настоящее основание. Без Христа же эта заповедь не имеет своего основания, а является лишь целью. И что же это была бы за заповедь и цель, которая казалась бы хорошей, но не имела бы настоящих оснований, основы? Действительно ли она была бы хороша? Но именно Христос является её Основанием, Ему же надлежит слава и благодарение вместе с Отцем и Духом навеки веков. Аминь. 4.Предание говорит о том, что, служа ближнему ради Христа, служишь Ему Самому. Но важно и видеть, что можно уподобляться и Самому Христу, считая других воистину выше себя. И тогда возносить благодарение Отцу через Сына в Духе Святом в мире о каждом человеке, Им же надлежит слава, честь и посклонение навеки веков. Аминь.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
